200 років уманському костелу

Сьогодні для більшості уманців та гостей міста ця споруда асоціюється насамперед із картинною галереєю. Проте це одна з найстаріших кам'яних будівель Умані та пам’ятка архітектури національного значення, чий літопис сповнений карколомних поворотів. Днями місцева римо-католицька громада відзначила символічний ювілей — 200 років із дня консекрації (урочистого освячення) костелу Внебовзяття Найсвятішої Діви Марії, що відбулася 15 серпня 1826 року.

Історія зведення споруди охоплює понад чотири десятиліття:

Передісторія: У XVIII столітті в Умані діяв дерев’яний костел святого Антонія, зведений у 1740-х роках коштом Францішка Салези Потоцького. Під час подій Коліївщини 1768 року він зазнав пошкоджень, згодом занепав і був розібраний.

Будівництво: У 1780 році новий власник міста Станіслав Щенсний Потоцький заклав кам'яний храм на території католицького цвинтаря. Імовірним автором проєкту вважають архітектора Томаша Етлінгера. Через брак коштів та зміну господарів будівництво неодноразово зупинялося й завершилося лише у 1825 році.

Освячення: 15 серпня 1826 року храм освятив ксьондз Павло Вілінський. Споруда мала інший вигляд, ніж зараз: її дах вінчали дві прямокутні вежі з хрестами, а над входом містився трикутний фронтон із символом «Непорочного Ока». Поруч розташовувався цвинтар із родинними склепами, де були поховані архітектор Томаш Етлінгер та автор поеми «Ягеллоніда» Дизма Бонча-Томашевський.

У XIX — на початку XX століття костел слугував адміністративним центром Уманського деканату:

Кароль Закусило: Прослужив у костелі понад 50 років. Після польського повстання 1863 року його заарештувала царська поліція. Провину довести не вдалося, проте він до кінця життя перебував під таємним наглядом. Був співзасновником місцевого римо-католицького благодійницького товариства.

Ян Пржисецький: Очолював парафію з 1910 року та викладав Закон Божий у міських гімназіях. У 1913 році був заарештований за організацію в своєму будинку таємної польської школи (відомої в поліцейських документах під шифром «Християнська пральня»). У 1937 році заарештований органами НКВС, його подальша доля невідома.

У 1930-х роках радянська влада закрила костел, знесла вежі з хрестами та повністю знищила прилегле кладовище. Приміщення тривалий час використовували під складські й господарські потреби.

У 1960-х роках уманські історики-краєзнавці та ентузіасти музейної справи — зокрема Григорій Храбан, Надія Суровцова та Михайло Комарницький — виступили з ініціативою відкрити в колишньому храмі картинну галерею. Завдяки їхньому клопотанню споруду вдалося врятувати від руйнування та перебудови, і в березні 1974 року тут відкрили художній відділ Уманського краєзнавчого музею.

На зламі 1980–1990-х років римо-католицька парафія відновила свою діяльність (перші богослужіння відбувалися безпосередньо на сходах будівлі).

Сьогодні споруда є пам'яткою архітектури національного значення та перебуває у державній власності. У ній продовжує працювати картинна галерея, проте щонеділі та у святкові дні парафіяни збираються тут на відправу Святої Меси.